Städel Museum
Штеделівський художній інститут, який було створено за заповітом банкіра та бізнесмена Йоганна Фрідріха Штеделя у 1816 році, є найстарішим музеєм усієї Німеччини. Заснований для того щоб зберігати у собі колекцію картин та гравюр, які до кінця життя збирав бізнесмен, зараз він і сам є витвором мистецтва. Всередині якого можна оглянути приклади майстерності європейських митців з початку XIV століття і до теперішнього часу.
Будівля музею сильно постраждала під час Другої світової війни і була відбудована у 1966 році за проектом Йоханнеса Крана, відомого франкфуртського архітектора. Спочатку у представлених в музеї колекціях фокус було зроблено на епоху Відродження, бароко та раннього сучасного мистецтва, і їх класичному представленню. Та зараз Städel є чудовим прикладом нових форм експозицій, та сучасного і інноваційного способу розповіді про них, представляючи альтернативу класичному відвідуванню музеїв.
Незадовго до 200-літнього ювілею музею, було оголошено конкурс для проведення його реконструкції. Вигравши який, компанія Schneider Schumacher отримала непросту задачу спроектувати нову будівлю. Найцікавішим було те, що ця будівля розташувалася не поруч з основним корпусом, а під садом інституту. Завдяки безпрецедентній підтримці з боку компаній, фондів та численних громадян на проект було зібрано 52 мільйонів євро, і будівництво фінансувалося і на державні, і на приватні кошти.
Після трьох років комплексних ремонтних робіт новий простір відкрився для публіки. Спершу відвідувачам може здатися, що нічого не змінилося, адже новий корпус сховано під газоном навколишнього саду. Потрапити у величезний білосніжний простір площею близько 3000 м2 можна з головного вестибюля. Зала, чий гігантський, куполоподібний дах спирається тільки на дванадцять колон, ідеально підходить для експозиції творів новітнього мистецтва. Суворий, білий інтер'єр служить прекрасним фоном для барвистих художніх витворів.
Компанія Licht Kunst спеціально розробила схему природного і електричного освітлення, яка була б максимально гнучкою, як і сам простір, і, таким чином, здатна задовольнити потреби окремих творів мистецтва, будь то скульптури, яким пасує світло, чи то світлочутливі малюнки.
Природне освітлення забезпечують «ілюмінатори» - круглі отвори, які зовні виглядаю як кумедна інсталяція на зеленій галявині саду. Саме завдяки ним музей став відомий своїм незвичайним зеленим дахом “в горошок”, який і сам виглядає як витвір мистецтва.
Крім того, музей зазнав модернізації і з боку енергетичної ефективності та зберігання тепла. Тепер у ньому є все для створення оптимального мікроклімату в приміщенні, з мінімальним споживанням енергії. Тож те, що виглядає естетичним дизайном ззовні, зсередини є екологічною та енергоефективною системою.
Та створення цього сюрреалістичного комплексу під дворовими стінами музею ХІХ-го століття потребувало чимало складних інженерних рішень. Потрібно було захистити існуючі будівлі інституту, а близькість річки Майн вимагала використання водонепроникного бетону та плит товщиною 50 см. Обрана система була застосована з експертною точністю, і забезпечить надійний захист від проникнення води протягом багатьох поколінь. Складність була збільшена ще й тим, що, архітектор не хотів використовувати підвісну стелю, тож уся система освітлення повинна була бути інтегрована в бетонний дах. Була своя особливість і у розташуванні 1,5 метрових “ілюмінаторів”, у напрямку до центру двору вони збільшуються аж до 2,5 м, для того щоб підкреслити вигнуту форму купола.
Крім того потрібно було забезпечити глибокий інтенсивний зелений дах обережно обходячи борти цих віконець-куль. Тож було використано достатньо довгострокову і при цьому однорідну гідроізоляційну систему, яка була б достатньо гнучкою, щоб мати справу з постійно мінливими контурами даху і досить міцною, щоб витримати навантаження від гостей, що прогулюються дахом, або відпочивають на ньому. Також потрібно було враховувати і відвід надлишків води, цю задачу полегшував той факт, зелений дах мав куполообразну форму і був вище, ніж навколишні області, направляючи стікання води і запобігаючи протіканню. Адже це особливо важливо, коли під таким дахом знаходяться численні колекції витворів мистецтва та дорогі експозиції.
Врешті архітекторам вдалося виконати бриф, який звучав як: “витримати баланс між повагою до історичної будівлі і підкреслити індивідуальність і своєрідність нового об'єкта”. Таким чином сад-пагорб із його чарівно освітленими “горошками” не просто оживляє ландшафт, а й стає ще однією експозицією художнього інституту.
Особливо змінюється цей пейзаж у нічний час, коли увімкнене світло у нижніх залах підсвічує газон на даху крізь свої дивовижні мансардні вікна. Тож не дивно, що інноваційна схема освітлення музею отримала нагороду в категорії Lighting Projects у World News Award Interiors. За словами журі:
«Перлина, що сяє вдень, та стає килимом світла вночі - з цим дизайном архітектори досягли чогось екстраординарного.»
Не менш важливим за дизайн є дотримання інтенсивності і колірної температури освітлення, а також можливість їх корегування, залежно від потреб експозицій і вимог кураторів. І кругові світлові люки Licht AG 195 забезпечують ці безліч функцій своєю неймовірно розумною схемою одночасно просто, привабливо і вишукано.
Останнім часом сучасна колекція музею отримала новий імпульс з передачею 600 робіт з колекції Дойче Банку і більше 200 фотографій з DZ Bank із роботами Олафура Еліассона, Нен Голдін, Сінді Шерман та Андреаса Гурскі. І разом з цікаво виконаною реконструкцією це є чудовим приводом відвідати Штеделівський музей. Що можна зробити з неділі по середу з 10.00 до 18.00, і з четверга по п'ятницю з 10.00 до 21.00, (понеділок вихідний).
Вартість білетів:
для дорослих у будні 12€, у вихідні – 14€,
для учнів та студентів 10-12€ відповідно.
А діти до 12 років можуть насолоджуватися і мистецтвом, і
грайливим зеленим дахом безкоштовно.
Крім того Штеделівский музей у Франкфурті, одне з найбільш значущих місць де зібрані витвори мистецтва в Німеччині, розробив онлайн-курс з історії мистецтва. Курс безкоштовний і доступний усім бажаючим на сайті музею.